Під вигуки «Слава!» у вирій відлітають хоробрі серця

На початку жовтня 2024 року полинув у високі небеса в обійми до Матері Божої мужній воїн, головний сержант Лановой Євген Петрович. А проводжала його в засвіти Бобровицька громада (Чернігівська область), що зібралася в центрі міста на траурний мітинг «Вічна пам’ять Героям».

Ведуча відкрила його болючими словами:

Куди це ти, каче,

Все плинеш і плинеш?

Де спокій знаходиш, в якому краю?

Орді не пробачу страшної хвилини,

Коли зазіхнула на землю мою…

Бо й українське воїнство вже покрило себе славою навіки, якому доводиться воювати, буває, одному проти десятків, у пеклі з вибухів та безперервних ворожих наступів. І в цьому жахітті українські захисники не дають полчищам орків накрити собою країну вільних та незламних. Не дають часто ціною власних життів. Одним з таких героїв увійде до новітньої історії України Євген Лановой.

Народився він 20 травня 1982 року в с. Марківці Бобровицького району (тепер Ніжинського) Чернігівської області. Шкільну освіту здобував у рідному селі. Строкову службу проходив у військовій частині Головного управління розвідки Міністерства оборони України у Києві на посадах за спеціальностями радіорелейного та тропосферного зв’язку, провідного зв’язку.

Зі строкової служби звільнився у 2000 році, працював на різних посадах у народному господарстві, але через деякий час повернувся до військової служби за контрактом. З листопада 2004 року по листопад 2007 року служив в системі ГРУ МОУ в Києві. Звільнився з військової служби по закінченню строку контракту у званні старшини.

Працював у колективі КП «Київський метрополітен» на посаді інспектора загону оперативного контролю служби воєнізованої охорони. Мав авторитет серед працівників підприємства за професіоналізм, чуйність, товариський характер та людяність.

Був свідомим громадянином України, тому за покликом серця став на захист Батьківщини. Воював на посаді водія-електрика відділення управління штабу батальйону взводу зв’язку військової частини; окремої бригади територіальної оборони – кадрового формування Сил територіальної оборони України у Чернігівській області.

26 вересня 2024 року виконуючи бойове завдання за призначенням у бою за Україну, її свободу та незалежність, Євген загинув в районі населеного пункту Кузьмине Кременівської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області.

У загиблого залишилися рідні: батько Петро Іванович, донька Дарина, сестра Тетяна Петрівна.

Від громади звернулася до рідних убієнного воїна, подякувала батьку за такого мужнього сина керуюча справами міської ради Наталія Сонець. Кожне її слово вимовлялося з гіркими сльозами, печаллю від того, що гинуть на війні кращі сини. В серцях рідних і вдячних земляків вони житимуть вічно, але на землю вже ніколи не повернуться. Людською пам’яттю прилітатимуть туди, де народилися і виросли, звідки пішли захищати Вітчизну.

Від командування ЗСУ і побратимів слово мав Сергій Пулінець – командир взводу військової частини, де служив Євген Лановой. Він високо оцінив хоробрість і відвагу старшого сержанта, щиро визнав, що побратими вже відчули, як не вистачає їм цього вірного й доброго товариша. Вони можуть це підтвердити, оскільки приїхали на його похорон.

Після цих слів ведуча мітингу оголосила хвилину мовчання. А за мовчазною скорботою десятки присутніх земляків підійшли до труни загиблого воїна, щоб укрити її живими квітами.

А так йому хотілося жити

У вільнім і ріднім краю,

Промінчику сонця радіти

І мрію здійснити свою.

Та ні, не судилося жити,

Бо кат обірвав це життя,

Та свободу не можна убити.

І нехай добрий, світлий спомин про загиблого захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів. Відспівування та поховання головного сержанта Ланового Євгена Петровича відбулося у селі Марківці.

Григорій Войток